Класифікація фігур і тропів

 

Проте частину якісних  прикметників у сучасній українській  мові складають похідні прикметники, утворені від іменникових, прикметникових та інших основ відповідно до словотвірних закономірностей української мови суфіксальним, суфіксально- префіксальним  та префіксальним способами. Вони є  новішими за походженням, але їх лексична семантика збагачена внутрішньою  семантикою словотворчих засобів, доповнена  емоційно- експресивними відтінками значень. Це також наповнює асоціа- тивно-образний зміст лексичної  семантики похідних прикметників, який стає основою їх епітетної функції: біленьке личенько, білісінька хаточка, буйнесенький вітер, вертлявий хлопець, довжелезна черга, жалібний марш, славний  козак, стійка людина, рідний край, коханий  край, ріднесенька мати, чарівна  посмішка, чудовий день, широченні  простори та ін.

 

Відносні прикметники  виражають ознаки, що не мають змінної  міри й інтенсивності. Здавалося  б, їх епітетні можливості обмежені. Проте, називаючи ознаки предметів за їх зв'язками й відношеннями з іншими предметами, які мають свої ознаки, якості й властивості, відносні прикметники  здобувають можливість перебирати ці ознаки на себе як уже додаткові, переносні. Слово залізо означає міцний метал, виріб з цього металу має ознаку, передану словом залізний. Семантика  відносного прикметника залізний має  дві семи: матеріал з металу і  якість — міцний. Надалі прикметник залізний може сполучатися з іменниками, для ознак яких сема «матеріал» взагалі  не характерна (немає такої"), але  переноситься на них в результаті такого сполучення ознака «міцний, як залізо»: залізна воля, залізний характер, залізний кордон.

 

Серед відносних прикметників найбільшу потенційну можливість виступати  в ролі епітетів мають прикметники  з семантикою «матеріал, речовина, рослина»: залізний — залізний порядок, бурштиновий  — бурштиновий мед, шовковий —  шовкові трави, буряковий — бурякове обличчя, вишневий — вишневий цвіт, терновий — терновий вінок, тернова  хустка, медовий — медові вуста, вербовий — вербова дощечка, полиновий  — полинова доля тощо.

 

Епітети, виражені дієприкметниками

 

Це здебільшого пасивні  дієприкметники доконаного виду, що мають  негативну семантику і передають  стан розпачу, безнадії. Наприклад: І, може, ти в пекельних муках згадаєш  згублене ім 'я; Немов зруйнованого краю з могили скорбний дух устав; Душа розірвана, як рана; Душа зневірена  дрімає; Душа сполохана тремтить; Ми плакали на цвинтарі безсилі, а скрізь жовтіли на землі потоптані знамена  милі і наші зламані шаблі; Несу в  душі зміцнілій вечір, захід свій, дорогий, безцінний попіл спалених надій (О. Олесь); На цвинтарі розстріляних ілюзій улсе немає місця для могил (В. Симоненко); О земле втрачена, явись бодай у зболеному сні  і лазурово простелися, пролийся мертвому мені! (В. Стус); Не розкрити спалені  уста (Є. Маланюк); Все, все покинуть, до тебе полинуть, мій єдиний, мій зламаний квіте! (Леся Українка); І ось тепер вертаюся додому розбитий, наче глек на черепки (Д. Павличко).

 

Епітетів-дієприкметників  зі стилістичною конотацією за шкалою позитивної оцінки мало. Наприклад: Стрівайте  воскреслі надії свої; О серце  розквітле, зів'янь: фіалок не треба  нікому...; Хмари осяяні квітли вгорі; Поведи на заквітчані степи (О. Олесь).

 

У семантичній групі епітетів, що моделюють картини природи, дієприкметникових  форм небагато: осріблені луки, овіяні вітрами, налитих ладаном ялин, заквітчані степи, хмари осяяні, спалені покоси.

 

Ступінь конкретизації, а  отже, і пізнаності предмета, позначу- ваного іменником, тим вищий, чим  більша кількість його ознак помічена й об'єктивована у словах, а найчастіше такими словами є прикметники. Один іменник може мати цілу низку прикметників, які називають різні його ознаки за зовнішнім виглядом, внутрішньою  суттю, якостями і властивостями, станом у причиново-наслідкових зв'язках  і локально-темпоральних ви­мірах. Ці прикметники дають об'єктивну  картину предмета, позначуваного  іменником. Проте у мові є ще образ  мовців, які суб'єктивно бачать предмет  і особливості свого суб'єктивного  сприймання відображають у називанні  ознак предмета. У художній мові ця суб'єктивність перцепції збагачується ще й образними асоціаціями, тому з'являються нові номінації одного й того самого предмета, що містять  у собі ознаку-епітет або й самі є складними епітетами. Так, у  романі Олеся Гончара для називання  собору є цілий «образний комплекс»: «великий тисячолітній», «епіцентр  життя Зачіплянки», «юний виквіт краси», «сива скеля віків», «сяйнув, заблакитнів небесно», «вночі собор  молодіє», «увесь якийсь наповнений», «біліє фантастично, мов вітром натягнутий парус», «парусно-повний» .

 

Особливо багата на такі вишукані тонкі образні риси номінації  поетична мова, бо, за словами Івана  Франка, «поетична техніка, оперта на законах психологічної перцепції  і асоціації, говорить нам, що се найкраще осягається найпростішими способами, комбінаціями конкретних образів, але  так упорядкованими, щоб вони, мов  знехотя, торкали найтайніші струни нашої душі, щоб відкривали нам  широкі горизонти чуття і жит­тєвих  відносин»1. Для ілюстрації того, яких образних номінацій на основі життєвого  досвіду мовців, їхніх знань, вражень  і асоціацій, творчого світобачення і смаку можуть набувати окремі ключові  слова у художніх текстах, наведемо приклади таких номінацій ключового  слова з текстів українських  поетів. Наприклад: Співа моя душа, прозора і блакитна; А щастя  даль синіс солов'їна, і ландиші  цвітуть в моїй душі (В. Сосюра); Бен­тежної душі притишена луна (А. Малишко); Неначе дерево безлисте, стоїть моя душа в  полях; Моя душа, немов черешня, понад  снігами розцвіла; Моя душа, нембв  тополя, зазеленіла на снігу (Д. Павличко); грониться калиною душа (Є. Гуцало); душі глибинної троянда (В. Бровченко); квіти душі (Г. Чубач); Душа складала свій тяжкий екзамен; На камінь скипіла  солдатська душа (Л. Первомайський); Є  такі, що тихо жити вміють... В двадцять років душі їх сивіють (В. Симоненко).

 

Поетична домінанта душа може мати епітети: золота, кре- м 'яна, прекрасна, холодна, кам 'яна, вогняна, бідна, таємна, крилата, вільна, холодна, німа, бідна, таємна та ін.

 

Епітети-прислівники

 

Як виразники динамічної ознаки (дії, процесу, стану) прислівники  виконують образну функцію епітета:рясно  снігами замітає, гойдаються журно; водевіль і трагедія нагло зійшлись; бились шалено; Як вільно, широко думкам; Трави і квіти хутко вбираються в білі свитки; журно дивиться; дихають  важко троянди розквітлі; листя  боязко тремтить; шумить журливо

 

353

 

хФранко /. Я. Леся Українка і  і Вступ до літературознавства: Хрестоматія. — К., 1995. —С. 111.

 

12 ЧА7

 гай; жито привітно  стріває; (О. Олесь); мандрівно краяли; оісиття прожив запічно (М.  Рильський); Співає осінь ніжно  і журливо (Леся Українка); Гей,  рясно всипте цвітом шлях, у  дзвони задзвоніте! (П. Тичина); Спадаю  дзвінко з темних скель у  повне гулу плесо (Д. Павличко).

 

Епітет, виражений іменником-прикладкою

 

Ця граматична модель епітетів досить продуктивна і також зосереджена  переважно у денотативному просторі сфери природи, почуттів, казкової уяви: лебідь-місяць, у хвилях-травах, лілеї-руки. Серед них виділяється кілька семантичних груп поетичних номінацій:

 

Явищ природи, рослинного світу. Наприклад: листячко- намистечко; громи-пророки; Упали роси на очі-квітщ  страхо- вища-ліси; в хвилях-травах; І казки-ночі відблиск смарагдовий; В золотій смушевій шапці циган-вечір  сходив з гір (О. Олесь); Дяка щирая  тобі, ніченько-чарівниченько, що закрила  ти моє личенько! (Леся Українка); Самотиння  крапа дощем-крапотинням (І. Драч); квіти-перли, квіти-думки, квіти-дзвони (П. Тичина).

 

Ідеальних абстракцій, духовних начал. Наприклад: Дум- ки-метелики знімаються на крилах; Все втонуло в пісні-морі; Мрія моя тихо сходила піснею-кров'ю (О. Олесь); Світ-казку будує мрія моя (Д. Павличко); Славо-згубо, славо-мати! Тяжко зажуритися, як тебе згадати (ЛесяУкраїнка); У легкості вітрила, у попелі згорань  ти знаєш слово-брилу і слово-філігрань (Л. Костенко).

 

Людей і народу в цілому. Наприклад: Плети вінок співцю- герою; І, зуби зціпивши, сміявся, оганьблений  народ-титан; Народе-страднику, навчи  в вигнанні любити свій Срусалим, навчи  в солодкому стражданні пройняти серце ним (О. Олесь); Це ти, о пресвята моя зигзице-мати! (В. Стус); Будуть тебе кликать у сади зелені хлопців  чорночубих диво-наречені (В. Симоненко); Запитав мене син, запитав мене син-білочубчик (І. Драч).

 

Рідного краю. Наприкдад: над  країною-сиротиною; на грудях страдниці-землі; Чолом тобі, о земле-мати, уклін  мій, страднице, прийми (О. Олесь); Південний  краю-цвіте\ (Леся Українка).

 

Чужини. Наприклад: Чужина-могила, чужина-труна, пустеля безплідна, холодна, нудна (О. Олесь).

 

Частин тіла. Наприклад: лілеї-руки; гадюки-руки.

 

Предметів: А куля-моргуля  літа і літа (І. Драч).

 

Семантичний аналіз поетичних  номінацій зазначених груп

 

свідчить, що в основі формування епітетів першої групи лежать асоціативні  зв'язки подібності за якоюсь, переважно  зовнішньою, ознакою: очі-квіти (бо квіти  круглі, як очі); у хвилях-тра- вах (бо трави лягають хвилями) тощо. Основою  образних асоціацій номінацій другої групи є фоновий матеріал українознавства, знаки фольклору і національної культури: весла-крила, дуиіа-лілея, слова-пісні, гуси-лебеді, сльози-перли, трави-ліки, пісня-кров та ін.

 

Епітети-композити

 

Продуктивність їх пояснюється  тим, що інгерентна експресивність складових  основ, яка і сама по собі здатна створювати образ, плюсується, подвоюючи  експресивність, а частіше витворює нову поетичну номінацію з композитним  метафоричним епітетом: рої пелюсток синьооких; квітки синьоокі; сторожі  стоокі; столітні верби; стоголосе птаство; озера срібноводні; демон огнеокищ мрію прудкокрилу; голубки білокрилі; чайки легкокрилі; золотокрила орлице; думок золотогриві коні; ранком яснооким; усмішку сонячно-ласкаву; тремтіння  срібно-білих крил; ночі сріблясто-блакитні; зелено-срібна ковила; громом сурм блискуче-золотих; ясно-злотні іскри; хмарка ніжно-золота; слова ніжносяйні; до скель задумливо-німих; зір тихосяйної лампади; рев звірячий, тужно-лютий; залізно-холодні; крики  пекельно-гарячі; ми люто-голодні; в  цій шалено-дикій грі; небесно- ніжним співом; дух прекрасний, сонячно-ясний; цвіту ніжно- молодого* Наприклад: Стоїть сторозтерзаний Київ, і двісті- розіп'ятий я (П. Тичина); Вишневоокі мальви — як дівчата (Д. Павличко); І перший ратай вологість землі перегортає жит- тєноснимралом (О. Ольжич); По садах пустинних їде гордовито осінь жовтокоса на баскім коні (В. Сосюра); О народе мій сизий, многокрильцю мій сонценосний! (І. Драч).

 

Композитні епітети за характером семантичної структури  є вторинно синкретичними тропами, оскільки перший рівень синкретизму  вони пройшли, витворюючись як одиниці  з естетичною функцією у межах  практичної мови — першої моделюючої системи. Називати ознаки — така була функція прикмет- ника-означення. В  художній мові (другій моделюючій системі) епітет сформулювався вже як категорія  художнього пізнання світу через  ознаки як дискретні, так і синкретичні, нерозчлено- вані, злиті, синтезовані. Граматична природа композитних  словотворчих типів найбільш адекватна  семантичному синкретизму таких  мовних одиниць, якими є епітети.

 

До композитних епітетів можна віднести і редупліковані  утворення: дивно-дивний, вічно-вічний, тихий-тихий, ніжпий-пілсний, білий-білий. Якщо образно-поетична семантика композитних  епітетів за рахунок окремої попередньої  образності кожного ком­понента  розширюється по горизонталі і менше  залежить від контексту, то семантика  редуплікованих епітетів інтенсифікується по вертикалі і остаточно «прочитується» тільки за допомогою актуалізаторів у контексті. Наприклад: О дайте  тиші нам прислухатись до світу і  вічно-вічним душу напоїть; Чи все ще сон глибокий сниться, страшний і  разом дивно-дивний; Я бачу вас, святі  могили, без написів, імен, хрестів. Лише квітки в степах вас укрили під тихий-тихий плач дощів (О. Олесь); Налетіла срібно- срібна хвиля і  розбилась на мо'ім човні (О. Ольжич).

 

Інтенція поета на актуалізацію атрибута, що став основою редуплікованого  епітета, настільки висока, що часто  такі епітети підсилюються порівняльним зворотом. Наприклад: Ніж- ну-ніжну, як подих билини, я хотів би вам  пісню сплести; Є слова, що білі-білі, як конвалії квітки, лагідні, як усміх  ранку, ніж- носяйні, як зірки (О. Олесь).

 

Епітет, виражений формою орудного відмінка іменника

 

Імплікація некатегоризованих  порівнянь і означень породила окремий  тип граматичних конструкцій, які  використовуються у художній мові у  функції епітета. Такий епітет сформувався  на синкретизмі двох субстантивів, що мають спільну ознаку. Проте  для одного субстантива ця ознака спільна, а для другого — тимчасова, на час дії, за якою йде порівняння. Однак ця ознака має інтенсивну форму  вияву і тому на ній формується цілий образ ознаки дії — епітет: А Воля в темниці, а Воля в тюрмі  Орлицею б'ється об стіни німі (О. Олесь). «Волі» імплікується ознака «орлиці», але в цьому разі тільки у сфері дії предиката, отже, формується придієслівне означення — субстантивний  епітет, виражений формою орудного відмінка іменника. Такі придієслівні епітети у формі орудного відмінка є продуктивними в українській  поезії. Наприклад: Туман на озері  білими хвилями прибиває до чорних хащів (Леся Українка); хвилина порошинкою пролине; Нас жах голодним звіром їв; Маком цві- туть-червоніють сніги; І вічно втратою боліть, і мовчки привидом блукать; Думку розсипать срібною росою; Плакало небо дрібними сльозами; Хтось за нас змагається орлом; Чорніла круком чорна нива; Над всім народом наша воля цвіте трояндами заграв; Чайка вибухла стрілою; Душа сполохана тремтить листком берези; Сядь поруч янголом зо мною; Вечірня сутінь серпанком в'сться; До тебе думка прудкокрила летить клекочучим орлом; О слово! Будь мечем моїм! Ні, сонцем стань! вгорі спинися, осяй мій край і розлетися дощами судними над ним (О. Олесь). Останній приклад цікавий тим, що всі придієслівні субстантивні епітети кожний сам по собі семантично різний, але в поетичному контексті всі вони (будь мечем, сонцем стань, розлетися дощами) зведені в один синонімічний ряд епітетів спільним дистрибутом слово, поетичний образ якого дуже високий і перекриває всі значення цієї лексеми у практичній побутовій мові.

 

Образно-естетична функція  придієслівних субстантивних епітетів у поетичному контексті підсилюється низкою актуалізато- рів, які семантично пов'язують епітети в один образно-сино- німічний ряд і в результаті образ  ніби «наростає». Наприклад: Мовчу...Іду  шляхом зневіри, тернами, кручами іду... і капа кров з моєї ліри і квітне маком по сліду. Я буйним степом розгорнуся, я морем співів розіллюся (О. Олесь).