Міжнародна трудова міграція

Міжнародна  трудова міграція та її  види

       Міжнародний поділ праці як вищий щабель розвитку суспільного територіального поділу праці між країнами, що передбачає стійку концентрацію виробництва певної продукції в окремих країнах, передбачає наявність у різних країнах трудових ресурсів різного обсягу й кваліфікаційного складу. Широке трактування міжнародного поділу праці як відокремлення окремих видів людської діяльності необов'язково має на увазі його наступну кооперацію - заснований на міжнародному поділі праці стійкий обмін між країнами продуктами, виробленими ними з найбільшою економічною ефективністю. Але якщо така кооперація здійснюється, то відбуватися вона може у двох формах: міжнародного обміну товарами (міжнародної торгівлі), зробленими на основі поділу праці, або на основі міждержавного переміщення самої праці - міжнародної трудової міграції. Наприклад, трунарів з Росії у Францію, як в Ильфа й Петрова.

         Міжнародна  трудова міграція  становить собою переселення працездатного населення з одних країн в інші строком більш ніж на один рік, викликане причинами економічного та іншого характеру. Види трудової міграції. Розрізняють внутрішню міграцію робочої сили, що відбувається між регіонами одного держави, і зовнішню міграцію, що зачіпає кілька країн. Наука міжнародної економіки займається зовнішньою міграцією робочої сили і її економічними причинами. Першим масовим переміщенням трудящих у новий час стало цілеспрямоване завезення рабів з Африки на Американський континент, у результаті чого в XVII-XIX вв. населення Африки не тільки не збільшилося, але й скоротилося. Після заборони рабства в США почалася друга велика хвиля еміграції із країн Старого світу в країни Нового світу. Якщо в першій половині минулого століття переважала міжнародна міграція промислових робітників, то до кінця минулого сторіччя найбільш активними мігрантами стали селяни, що розорилися. Після Другої світової війни на світовий ринок праці вийшла науково-технічна інтелігенція й кваліфіковані робітники. 
               Загальна кількість мігрантів піддається лише досить приблизній оцінці. Уважається, що у світі в середині 90- х рр. постійно близько 125 млн. чоловік перебували за межами тих країн, громадянами яких вони є. В останні роки у світі переїжджають із країни в країну порядку 20 млн. чоловік у рік. Загальна кількість іноземних робітників у США становить близько 7 млн., у Західній Європі - 6,5 млн., Латинській Америці - 4 млн., країнах Близького Сходу й Північної Африки - 3 млн. чоловік. На праці іммігрантів тримаються цілі галузі промисловості: у Франції зайнятих у будівництві й в автомобілебудуванні - іммігранти, у Бельгії половина всіх гірників - іммігранти, у Швейцарії 40% будівельників - іммігранти.

Міжнародна  міграція робочої сили класифікується за наступними ознаками:

1. За напрямами руху:

- імміграція (immigration) - в'їзд працездатного населення в дану країну з інших країн. 
- еміграція (emigration) - виїзд працездатного населення з даної країни за її межі.                                                                                                                                -  рееміграція (re-emigration) - повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання.

2. За часом:

- остаточна – виїзд населення в іншу країну на постійне місце проживання,

- тимчасова – виїзд в іншу країну на певний період часу,

- сезонна – виїзд населення в іншу країну в певну пору року і на певний термін (на проведення сільськогосподарських робіт),

- маятникова – характерна для прикордонних районів країн і проявляється в тому, що працівники живуть в одній країні, а працюють постійно чи тимчасово в іншій.

3. За організацією:

- добровільна – непримусове переміщення населення,

- примусова – виселення громадян із своєї країни на підставі рішення судових органів,

- організована – здійснюють спеціальні інститути згідно з національним законодавством,

- самодіяльна – нелегальне переміщення населення за межі своєї країни.

4. За якісним складом:

- міграція робочої сили низької кваліфікації,

- міграція робочої сили високої кваліфікації,

- міграція вчених (“відпив інтелекту”). Може відбуватися як у явній формі, коли спеціаліст переселяється в іншу країну або ж залишається в ній після завершення навчання, так і в прихованій формі, коли спеціаліст нікуди не переселяється, але влаштовується на роботу на підприємство, що належить іноземного капіталу.

5. За професійним  складом:

- міграція робітників,

- міграція спеціалістів,

- міграція представників гуманітарних професій

         Міграційне  сальдо (net migration) - різниця імміграції із країни й еміграції в країну. 
               Міжнародна міграція робочої сили виникла багато сторіч назад і за великий проміжок часу перетерпіла серйозні зміни. Найбільш активна теоретична розробка проблем міжнародної міграції почалася з кінця 60- х років у рамках моделей економічного росту. Їхня основна ідея полягає в тому, що міжнародне переміщення робочої сили, як одного з факторів виробництва, впливає на темпи економічного росту, її причиною є міждержавні відмінності в рівні оплати праці. Прихильники неокласичного підходу, відповідно до якого кожна людина одержує й споживає граничний продукт своєї праці, уважають, що еміграція приводить до росту добробуту країни, що ухвалює, причому економічний розвиток держави, з якого відбувається еміграція, залишається колишнім або, у всякому разі, не погіршується. 
                Неокейнсіанці визнавали можливість погіршення в результаті міграції економічного становища країни, що експортує робочу силу, особливо якщо емігрують висококваліфіковані працівники. У цьому зв'язку широко обговорювалася ідея введення податку на "витік інтелекту", доходи від якого пропонувалося передавати в розпорядження ООН і використовувати на потреби розвитку. В останні роки акцент в аналізі міграції змістився на дослідження акумуляції людського капіталу як ендогенного фактора економічного росту країн. Виходячи з того, що накопичений людський потенціал 
є найважливішою передумовою економічного розвитку, у рамках цієї групи моделей міжнародна міграція є одним з пояснень відмінностей у темпах економічного росту між країнами. 
 
 

1.2 Особливості міжнародної трудової міграції на сучасному етапі:

1) переважання міграції робочої сили у загальному обсязі міграційних потоків;

2) зростання  демографічних факторів у розвитку  міжнародної міграції робочої сили;

3) розширення  географії міжнародної міграції  робочої сили (зростає кількість  країн, звідки емігрує і куди  іммігрує населення);

4) розширення  масштабів міжнародної міграції  робочої сили. Це означає збільшення  кількості міграційних потоків робочої сили, а також розширення структури міграційних потоків (вчені, робітники, спеціалісти і т.д.) та збільшення форм міграції;

5) збільшення  обсягів нелегальної міграції;

6) збільшення  частки висококваліфікованих спеціалістів (робітників, інженерів тощо) у міграційних потоках;

7) глобальний  характер міжнародної міграції  робочої сили. Це означає, що  в міграційні потоки втягнуто  більшість країн світового співтовариства;

8) інтенсивний  характер міжнародної міграції  робочої сили. Це означає зростання кількості і швидкості міграції населення.

В результаті міграції робочої сили сформувався  світовий ринок праці, пропозиція робочої сили на якому залежить від ситуації на внутрішніх ринках праці країн-експортерів і країн-імпортерів робочої сили. Сучасний світовий ринок праці, що є складовою ринку робочої сили, характеризують три основні моделі трудових відносин: європейська, англо-саксонська, китайська. Вони відображають характер соціально-трудових відносин у різних країнах світу.                                                                                                                                          Для європейської (континентальної) моделі характерний високий рівень правової захищеності працівника, жорсткі норми трудового права, орієнтовані на збереження робочих місць, регіонально-галузеве регулювання рівня оплати праці та її диференціації.

Англо-саксонська модель характеризується свободою роботодавця у відносинах найму і звільнення, перевагою колективно-договірного регулювання на рівні підприємства і фірми, що сприяє динамічним змінам на ринку праці, чутливому реагуванню на потреби зміни кількості робочих місць.          Китайська модель поєднує жорстке регулювання трудових відносин у державному секторі з повною відсутністю правового регулювання у приватному секторі.                                                                                                   Ці моделі значною мірою відображають ситуацію, що склалася на ринку робочої сили у різних регіонах світу, а їхні відмінності обумовлюють розміри та легальність міграційних процесів.

                           1.3 Економічні ефекти міграції 
               Міжнародна міграція робочої сили може здійснюватися як по економічним, так і по позаекономічних причинах. У число останніх включаються політичні й релігійні причини, об'єднання й розпад держав, природні нещастя, війни, екологічні проблеми, причини особистого характеру. Кожна із цих і багато інші неекономічні причини здатні привести й приводять до великих міждержавних переміщень робочої сили, які будуть мати ті ж економічні наслідки, що й міжнародна міграція робочої сили, по економічних причинах, під якими розуміються головним чином міждержавні відмінності в оплаті праці. 
              Проаналізуємо економічні причини міжнародної міграції робочої сили. Припустимо, що головною і єдиною причиною міжнародного руху робочої сили є різний рівень реальної середньої зарплати в різних країнах. Нехай, як і колись, у світі існують країна I, що має у своєму розпорядженні трудові ресурси в розмірі LA, і країна II, що має в розпорядженні трудові ресурси в розмірі AL' (мал. 1.1). У цілому трудові ресурси, яким є в розпорядженні обох країн, становлять LL'.

Рис 1.1 Економічні ефекти трудової міграції.

Прямі S1 і S2 показують ріст вартісного обсягу виробництва залежно від обсягів використовуваної робочої сили, відповідно, у країні I і країні II. Якщо міжнародної трудової міграції не існує, то країна I використовує весь наявний у неї запас трудових ресурсів усередині країни й забезпечує середній рівень реальної зарплати в розмірі LC, а країна II також використовує весь наявний у неї запас трудових ресурсів усередині країни й забезпечує середній рівень реальної зарплати в розмірі L'D. Обсяг виробництва держави І за допомогою трудових ресурсів, які вона має складе a+b+c+d+e+f, а обсяг виробництва держави ІІ - i+j+k. Звідси, LC < L'D, це означає що вартість робочої сили в країні І нижче ніж в ІІ.

               Припустимо, що обидві країни зняли обмеження на вільне міждержавне пересування робочої сили. Оскільки середня реальна зарплата у двох країнах різна, частина працівників АВ переміститься із країни I у країну II, у результаті чого зарплата в обох країнах збалансується на рівні BR. З одного боку, обсяг виробництва за допомогою трудових ресурсів, що як залишилися в країні I, що так і мігрували в країну II, складе в результаті a+b+c+d+e+f+h, причому продукт a+b+c+d виготовляється трудящими- громадянами даної країни, a h+e+f— іноземними трудящими, іммігрували в країну ІІ. При цьому в результаті більш продуктивного використання трудових ресурсів за рахунок їх часткового переливу в країну II сукупний продукт, зроблений за допомогою того ж обсягу праці, виявляється більше, ніж початковий, на величину сегмента h. Дохід трудящих зростає до a+b+d+e+f+h, , тоді як прибутковість інших факторів виробництва скорочується до сегмента с. 
              З іншого боку, приплив трудових мігрантів із країни I у країну II привів до зниження реальної зарплати в ній з L'D до L'F=BR. Однак у той же час за рахунок використання як своєї праці, так і іноземного, пришедшего із країни I, у країні II відбулося розширення обсягу внутрішнього виробництва с i+j+k до i+j+k+g+h+e+f. Сигмент А+е+f є продуктом, зробленим іноземної робочої силою, більшу частину якого за винятком прибуткового податку треба віддати у вигляді зарплати іноземним робітником із країни I. Тим самим чисте зростання внутрішнього виробництва складе тільки сегмент g. Через падіння середньої реальної зарплати в країні II доходи трудящих у цій країні скоротяться з j+k до к, а доходи власників інших факторів виробництва збільшаться з i до i+g+j. З погляду всього миру, у результаті міграції трудящих з однієї країни в іншу сукупний обсяг виробництва зріс з [a+b+c+d+ e+f]+ [k+j+i] до [a+b+c+d]+[e+f+g+ h+ i+j+k], тобто на розмір заштрихованих сегментів g+h, з яких h належить країні I і виникає через більш ефективне використання трудових ресурсів країни I у результаті їх еміграції в країну II, a g належить країні II і виникає в результаті збільшення обсягу трудових ресурсів, які використовуються країною II у результаті їх імміграції із країни I.

У результаті міжнародної міграції трудових ресурсів за рубіж переміщається товар особливої властивості - робоча сила. Його принципова відмінність від інших товарів полягає в тому, що робоча сила сама є чинником виробництва інших товарів. Країна, що експортує робочу силу, тобто звідки емігрують працівники, звичайно одержує своєрідну оплату за такий експорт у вигляді переказів назад на батьківщину частини доходів емігрантів. В умовах відносної надмірності трудових ресурсів у багатьох країнах вивіз робочої сили допомагає знизити безробіття, забезпечити приплив грошових поступлений з-за кордону. Але, з іншого боку, відплив висококваліфікованої робочої сили приводить до зниження технологічного потенціалу країн, що експортують, їх загального наукового й культурного рівня. 
              Отже, міграція робочої сили являє собою переселення працездатного населення з одних держав в інші строком більш ніж на рік, викликане причинами економічного й іншого, характеру, і може приймати форму еміграції (виїзду) і імміграції (в'їзду). Міграція робочої сили веде до вирівнювання рівнів оплати праці в різних країнах. У результаті міграції сукупний обсяг світового виробництва зростає внаслідок більш ефективного використання трудових ресурсів за рахунок їх міждержавнового перерозподілу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

2.МАСШТАБИ ТА ОСНОВНІ НАПРЯМИ МІГРАЦІЇ РАБОЧОЇ СИЛИ

         Історично, як засвідчив у своєму наставлянні Михайло Ломоносов, міжнародна міграція - явище далеко не нове. В умовах нерозвиненості статистики й прикордонної системи потоки міжнародних мігрантів протягом декількох сторіч взагалі не фіксувалися державними органами. Та й сьогодні визначити точно обсяги міжнародного переміщення цього найважливішого фактора виробництва представляється досить-таки складною справою. 
                Кількісні показники. Найбільш прийнятними кількісними показниками міждержавного переміщення трудових ресурсів є показники, фіксовані в платіжному балансі. Як і в інших випадках, нерезидентом вважається приватна особа, що перебуває в країні менше року. Якщо людина перебуває в країні більше року, то з метою статистичного обліку він пере класифікується в резиденти. Про масштаби міжнародної міграції робочої сили судять також за вартісними показниками, що фіксуються у платіжних балансах країн світової співдружності. В статистиці платіжного балансу показники, пов'язані з міграцією робочої сили, виступають частиною балансу поточних операцій і класифікуються за статтями: трудовий доход (виплати зайнятим), переміщення мігрантів і перекази працівників.                                                   Трудовий дохід (labor income), виплати зайнятим (compensation of employees) - зарплати та інші виплати готівкою або натурою, отримані приватними особами- нерезидентами за роботу, виконану для резидентів і оплачену ними. У цю категорію включаються також і всі виплати резидентів у пенсійні, страхові й інші фонди, пов'язані з найманням на роботу нерезидента. До кола приватних осіб- нерезидентів відносяться всі іноземні працівники, що перебувають у даній країні менш року, у тому числі сезонні робітники, робітники із прикордонних країн, що приїжджають у дану країну на тимчасові заробітки, а також місцевий персонал іноземних посольств. 
Переміщення мігрантів (migrants' transfers) - оцінний грошовий еквівалент вартості майна мігрантів, яке вони перевозять із собою, переміщаючись в іншу країну. При цьому вивіз майна емігрантів у натурі показується як експорт товарів із країни, а його оцінний грошовий еквівалент (як би оплата за цей експорт) - по даній статті. 
Перекази працівників (workers' remittances) - пересилання грошей і товарів мігрантами своїй родичці, що залишилася на батьківщині. У випадку пересилання, товарів ураховується їхня оцінна вартість. 
Принципова різниця між статтею "трудові доходи" (яка в платіжних балансах деяких країн називається "виплати зайнятим") і статтями "переміщення мігрантів" і "перекази працівників" полягає в тому, що в статті "трудові доходи" ураховуються доходи нерезидентів, тобто тимчасово (строком до 1 року), що перебувають у даній країні. У той же час у статтях "переміщення "мігрантів" і "перекази працівників" показуються доходи й витрати резидентів, тобто мігрантів, які виїхали з батьківщини й залишилися за рубежем принаймні строком більш ніж на рік. Ці дві статті поєднуються в рамках поточних операцій у групу приватних неоплачених переказів

Приватні неоплачені перекази (private unrequited transfers) - оцінний грошовий еквівалент майна, переміщуваного мігрантами в момент їх від'їзду за кордон і наступних посилок товарів на батьківщину. Включає статті "переміщення мігрантів" і "перекази працівників". 
На практиці точно визначити, по якій саме статті повинні фіксуватися ті або інші міжнародні перекази, досить складно. Людина спочатку може поїхати за рубіж просто на тимчасові заробітки, але потім за якимись причинами затриматися там більш ніж на рік, ставши мігрантом. І навпаки, люди, які мали намір емігрувати за рубіж назавжди, їх майно було зареєстровано як перекази працівників, раптом вирішують повернутися на батьківщину, не проживши за кордоном і року. Загальне правило, яке діє в цьому випадку, полягає в тому, що облік ведеться за станом на момент перетинання границі, і якщо навіть пізніше з'ясовується, що запис був зроблений невірно, її, проте , звичайно не переглядають.

Масштаби міграції. За приблизними оцінками, щорічне міграційне сальдо до середини 90- х років становило приблизно 1 млн. чоловік, тобто в країни, що приймають, приїжджало в середньому на 1 млн. чоловік більше, чим виїжджало . За прогнозами , у найближчі роки у зв'язку зі стабілізацією світової економіки міграційне сальдо буде скорочуватися. 
Обсяги щорічних грошових потоків, пов'язаних з міжнародною міграцією, виміряються сотнями мільярдів доларів і цілком порівнянні по масштабах із щорічними прямими закордонними інвестиціями (табл. 1.1). 
На розвинені країни доводиться приблизно ⁹/₁₀  усіх виплат трудового доходу іноземним робітником- нерезидентам і ²/₃ усіх приватних неоплачених переказів, тоді як на всі країни , що розвиваються - тільки, відповідно, і . Це означає, що в розвинених країнах зосереджена основна частка тимчасових робітників- мігрантів і що саме туди емігрують працездатні працівники із країн, що розвиваються, включаючи країни з перехідною економікою, які стають там резидентами. У рамках грошових потоків, пов'язаних із трудовою міграцією, перекази працівників займають близько 62%, трудові доходи - близько 31% і переміщення мігрантів - близько 7%. 
Найбільш великі виплати трудового доходу приватним особам - нерезидентам здійснюють Швейцарія, ФРН, Італія, Японія, Бельгія, США. У світі, що розвивається, найбільше активно іноземну робочу силу використовують ПАР, Ізраїль, Малайія, Кувейт. Найбільш великі перекази приватного характеру здійснюються з основних розвинених 

Таблиця 1.1

Грошові потоки, пов'язані з міжнародною міграцією

(в млрд. долл.) 
 
 
 
 
 

країн (США, Німеччини, Японії, Великобританії) і нових індустріальних і нафтовидобувних країн , що розвивати (Кореї, Саудівської Аравії й Венесуели). Основними одержувачами переказів з-за кордону є розвинені країни, в основному за рахунок переказу частини зарплат працівників іноземних підрозділів ТНК, військовослужбовців, розміщених за рубежем, співробітників загранаппарата. У багатьох країнах , що розвивати масштаби переказів приватного характеру становлять 25-50% доходів від товарного експорту (Бангладеш, Буркина- Фасо, Єгипет, Греція, Ямайка, Малаві, Марокко, Пакистан, Португалія, Шрі-Ланка, Судан, Туреччина). У Йорданії, Лесото, Ємені перекази досягають 10-50% ВНП. - З теоретичної точки зору доходи країни- експортера робочої сили далеко не обмежуються переказами емігрантів з-за кордону, хоча вони й становлять їхню основну частку. У числі інших доходів, які збільшують сукупний ВНП і сприятливо позначаються на платіжному балансі, - податки, що накладаються на фірми по працевлаштуванню за рубежем, прямі й портфельні інвестиції емігрантів в економіку рідної країни, скорочення витрат на навчання, 
охорона здоров'я й інших витрат соціального характеру, які покриваються для емігрантів іншими країнами. Вертаючись на батьківщину, мігранти, по оцінках, привозять із собою ще стільки ж нагромаджень, скільки ними було переведено через банки. Більше того, отримавши досвід роботи за рубежем і підвищивши свою кваліфікацію, мігранти привозять цей досвід додому, у результаті чого країна безкоштовно одержує додаткові кваліфіковані кадри. 
                 Еміграція виявляє досить відчутне позитивний вплив на економіку трудоизбыточных країн, оскільки від'їзд працівників за рубіж скорочує масштаби безробіття. Так, в 70- е роки єгипетський уряд, ухвалюючи програми боротьби з безробіттям, спеціально закладало в них стимулювання еміграції в країни Перської затоки. У Пуерто-Ріко закон про мінімальну зарплату виходив з того, що щонайменше третина робочої сили переїде в США.

                 "Витік інтлекту" є серйозною проблемою для більшості країн , що розвивати, особливо в Африці (Малаві, Судан, Заїр, Замбія). Однак "витік інтелекту" у більшості випадків припиняється, коли економічне становище країни поліпшується. Так, індійські вчені, що повернулися на батьківщину після того, як вони кілька років працювали у високотехнологічних американських корпораціях у районі Силіконової долини, стали основоположниками розвитку індійської промисловості по створенню нових комп'ютерних програм. 
                  Економічні ефекти імміграції найчастіше спрощено описуються як негативні, оскільки робітники, що приїжджають з-за кордону, скорочують кількість робочих місць і збільшують безробіття серед корінного населення. Не заперечуючи існування такої проблеми, необхідно, однак, відзначити, що іммігранти привносять новий досвід, знання й навички. США, Канада й Австралія - країни, що виникли в результаті імміграції. В інших країнах іммігранти привносять динамізм в економічний розвиток цілих галузей. Прикладом можуть служити китайські промислові робітники в Індонезії й Малайзии, підприємці з Гонконгу в Канаді, індійські й ліванські бізнесмени в Африці, йорданські й палестинські службовці в нафтовидобувних країнах Перської затоки. Більше того, іммігранти в багатьох країнах заповнюють вакансії, на які однаково немає претендентів серед місцевого населення. Некваліфіковані працівники з Туреччини й Північної Африки становлять 60-80% імміграції у ФРН, Францію. На важку роботу охоче наймаються палестинці в Ізраїлеві, індонезійці в Малайзии, болівійці в Аргентині. Більше того, деякі галузі виробництва, що дають у тому числі експортний дохід для країн, не вижили б без іммігрантів. У числі прикладів - гірничорудна промисловість ПАР, сільськогосподарські плантації в Домініканській Республіці, Малайзии й Іспанії, каучукова й гумова промисловість Малайзии. 
Не можна, зрозуміло, заперечувати й негативні наслідки імміграції, які в розвинених країнах зв'язані насамперед зі зниженням у результаті припливу іммігрантів реальних зарплат некваліфікованої робочої сили. Наприклад, у США один з кожних чотирьох зайнятих з освітою менш 12 класів - іммігрант. Іммігранти займають місця в секторах, що роблять неторгуемые товари, які в противному випадку,  могли б перейти до місцевих робітників, у результаті торгівлі оказавшимся витиснутими із секторів, що роблять торгуемые товари.

                   Напрямку міграції. У силу економічних причин, основні потоки мігрантів завжди направлялися із країн з низькими особистими доходами в країни з більш високими доходами. Протягом усього післявоєнного часу напрямку міжнародної міграції безупинно змінювалися слідом за мінливими економічними умовами. Внаслідок відсутності достовірної статистики міжнародного переселення й широкого розвитку нелегальної міграції встановити точно иерархичность основних напрямків міграції досить складно. Приблизні представлення про масштаби міжнародної міграції дають дані про кількість населення країн світу, що народився за кордоном (табл. 1.2). 
Можна виділити наступні країни й регіони, що є точками притягання мігрантів з інших країн (мал. 1.2): США, Канада й Австралія. Будучи найбільше економічно розвиненому країною сучасного світу, США є основним напрямком міграції як низкоквалифицированной, так і висококваліфікованої робочої сили. Щороку туди приїжджає більше іммігрантів, чим в усі інші 

Таблиця 1.2

Населення, що народилося закордоном

країни, разом  узяті. Основні потоки низкоквалифицированной робочої сили направляються в США із прилеглих латиноамериканських країн - Мексики, країн Карибського басейну. Висококваліфіковані працівники іммігрують у США практично із усіх країн світу, включаючи Західну Європу, Латинську Америку, Росію, Індію і т.д. Приплив іммігрантів у США й Канаду до середини 90- х років оцінюється в 900 тис. чоловік у рік. У США легально іммігрують 740 тис. чоловік у рік і емігрують 160 тис. чоловік. Чиста імміграція (міграційне сальдо) становить 580 тис. 
                 Західна Європа. Найбільш розвинені західноєвропейські країни, і насамперед країни, що входять у Європейський союз, притягають робочу силу з менш розвинених західноєвропейських країн (Португалії, Мальти, Іспанії), арабських країн Північної Африки й Близького Сходу, країн Африки до півдня від Сахари, східноєвропейських країн і республік, що був СРСР. Міграції працівників з африканських країн - колишніх колоній західноєвропейських держав сприяють спільність мови, історично сложившиеся традиційні торговельні й інші зв'язки. Припливи іммігрантів у Західну Європу в середині 90- х років оцінювалися на рівні 180 тис. чоловік у рік. Більше того, у рамках західноєвропейської інтеграції створений і розвивається загальний ринок робочої сили, що більше того переміщення працівників між країнами Європейського союзу й уніфікацію трудового законодавства. 
                  Близький Схід. Нафтовидобувні країни цього регіону залучають дешеву іноземну робочу силу на важкі низькооплачувані роботи. Робітники приїжджають в основному із сусідніх арабських країн, а також з Індії, Пакистану, Бангладеш, Кореї, Філіппін. Більш половини робочої сили Саудівської Аравії, Об'єднаних Арабських Еміратів, Катару, Бахрейну, Кувейту й Оману становлять іноземні робітники.

                Інші країни , що розвиваються. Новий феномен 90- х років - інтенсифікація трудової міграції серед самих країн , що розвиваються. Звичайно потоки працівників направляються в ті країни, які швидше просуваються по шляху економічних реформ. Так, у Латинській Америці сезонні робітники й робітники на складальні підприємства направляються в Аргентину й Мексику. В Африці до півдня від Сахари на Берег Слонячої Кістки, Нігерію й ПАР доводиться більш половини припливу всіх іммігрантів. У результаті війни в Перській затоці в 1991 році близько 1 млн. єгиптян покинули Ірак, 800 тис. єменців виїхали із Саудівської Аравії й близько 500 тис. палестинських і йорданських робітників покинули Кувейт, куди на їхнє місце приїхали робітники з Індії і Єгипту. 
              Нові індустріальні країни. У зв'язку з бурхливим розвитком цих держав Південно-східної Азії туди значно збільшився приплив іммігрантів, що наймаються на тимчасові роботи. Особливо це помітно у випадку Південної Кореї й Малайзии. 
               Практично всі країни, у які іммігрує більш 25 тис. чоловік у рік, - високорозвинені держави із ВНП більш 6900 дол. на душу населення. Джерело еміграції - країни , що розвиваються (мал. 1.2), головні з яких - Мексика й країни Азії. 
             Отже, кількісні показники, пов'язані з міграцією робочої сили - є частиною балансу поточних операцій і класифікуються по статтях трудових доходів (виплати нерезидентам) і приватних неоплачених переказів, які являють собою оцінний грошовий еквівалент майна, переміщуваного мігрантами в момент їх від'їзду за кордон і наступних посилок товарів і грошей на батьківщину. Розподіл позитивного економічного ефекту, одержуваного в результаті міграції, відбувається у формі зростання доходів мігрантів, переказів коштів з-за кордону на батьківщину 
 
 
 

у результаті зниження витрат виробництва в країнах грошові перекази, що одержують. Розвинені 
країни є основним напрямком імміграції, а, що розвиваються - джерелом еміграції. 

       Міграційні  процеси відбуваються в усьому світі й мають багатовекторну спрямованість, але на світовому ринку трудових ресурсів склалися чітко визначені центри, куди в основному стікаються трудові ресурси.

         Міжнародна трудова міграція  має як позитивні, так і негативні  соціально-економічні наслідки. Насамперед, виграють здебільшого самі мігранти, оскільки вони, як правило, направляються в інші країни з метою поліпшення свого становища. Виграють від міграції підприємці, що наймають мігрантів на роботу, оскільки їхні вимоги щодо заробітної плати нижчі, крім того, відсутній профспілковий захист іммігрантів тощо. Міжнародна трудова міграція дає змогу країні-імпортеру трудових ресурсів економити кошти на підготовці спеціалістів, знижувати витрати на виробництво за рахунок використання дешевої робочої сили, як правило, молодої.

         Разом з тим країна, з якої емігрує робоча сила, зазнає негативних наслідків. В неї зменшується обсяг виробництва національного доходу і ВВП, падають темпи розвитку НТП. Еміграція дуже часто завдає шкоди інтелектуальному потенціалу країн-експортерів робочої сили. При цьому слід мати на увазі, що ця шкода визначається не стільки кількістю спеціалістів, що емігрували, скільки значенням їх діяльності для країни. Адже від'їзд того чи іншого науковця може паралізувати роботу творчого колективу, який працював над важливою проблемою.

       Імміграція може призвести до надмірної густоти населення в окремих містах та регіонах країни, що, зрозуміло, викличе певні труднощі щодо забезпечення корінного населення роботою, місцями в школах та дошкільних закладах. Негативним моментом імпорту робочої сили є підвищення соціальної напруги в країні, оскільки місцеві робітники та їх профспілки зростання безробіття і погіршення умов продажу робочої сили пов'язують з притоком в країну іммігрантів.

       Міграція  робочої сили веде до вирівнювання рівнів оплати праці в різних країнах. У результаті міграції сукупний обсяг світового виробництва зростає внаслідок більш ефективного використання трудових ресурсів за рахунок їх міждержавнового перерозподілу. 
 
 

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. За ред. проф. В. Д. Базилевича / Економічна теорія. Політекономія / “Знання”., Київ, 2008 р;
2. Румянцев А. П., Румянцева Н. С., Международная экономика. Киев, 2001;
3. Кудров В.М. Мировая  экономика: Учебник. Москва, 2001;
4. За ред. проф. Є. М. Воробйова., Економічна теорія., Київ – Харків., 2003;
5. Под. ред. проф. Б. А. Райзберга., Курс экономики., Учебник., 4 – е изд., Москва, ИФРА – М, 2006;
6. Економіка зарубіжних країн: Підручник / А.С. Філіпенко, В.А. Вергун, І.В. Бураковський та ін. 2 – ге видання, Київ 2000 р;
7. Козак Ю. Г., Лук’яненко Д. Г., Макогон Ю. В. та ін. Міжнародна економіка. Одесса, 2001;
8. Коломойцев В. Є. Сучасний етап економічного розвитку країн та світовий досвід структурних зрушень. Київ 2000;
9. Луцишин З. О. Міжнародні валютно – фінансові відносини. Тернопіль 2000;
10. Миклашевская Н. А., Холопов А. В. Международная экономика. Москва 2001;
11. Мировая экономика / под ред. И. П. Васильева, Н. Н. Котлярова, В. К. Ломакина. Москва 1997;
12. Овчинников Г. П. Международная экономика. Санкт – Петербург 2000;
13. Ростов Є. Ф. Економіка країн світу: Довідник. Київ 2000;
14. Світова економіка та МЄВ / Федерація профспілок України, Інститут туризму. Київ 1999;
15. Халевинская Е., Крозе И. Мировая экономика: Учебник. Москва 2000.
16. Світова економіка: Підручник. Київ «Либідь», 2004.