Засоби гумору і сатири у повісті «Кайдашева сім’я» І.Нечуя-Левицького

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА   ФОЛЬКЛОРИСТИКИ 
 
 

Тема: «Засоби гумору і сатири у повісті «Кайдашева сім’я» І.Нечуя-Левицького»      
 

                                                    
 

                                                 Курсова робота                               

                                                        студентки 2 курсу групи „В”

                                                           філологічного факультету

                                                                денного відділення                               

                                                                    спеціальності

                                                      „Українська мова і література”

                                                          Величко Світлани Ігорівни

                      

                                                               

                                                               Науковий керівник

                                                                  Островська А.С. 
 
 
 
 

                     Донецьк, 2008 рік.

                                             Зміст:

     Вступ                                                                                                              3-5 

     І.  Теоретичні поняття про  художні засоби гумору і сатири                6-10 

     ІІ. Біографічні відомості про  Івана Нечуй-Левицького та історія написання повісті “Кайдашева сім’я”                                                         11-19

                                   

    ІІІ. Засоби комічного в творенні  образів.                                              20-28 

      Висновки                                                                                                        29-30 

      Список літератури                                                                                      31-32 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                           ВСТУП

    Іван  Нечуй-Левицький – великий  письменник, творець безсмертної української  прози. Його внесок в розвиток історії української літератури є неоціненним. З під пера цього автора вийшли такі відомі твори як «Кайдашева сім’я», «Микола Джеря», «Дві московки», «Афонський пройдисвіт», «Бурлачка», «Причепа», «Хмари» та інші.

    Метою нашої курсової роботи  є дослідження  повісті І.Нечуй-Левицького «Кайдашева сім’я». Об’єктами дослідження  обрано засоби гумору та сатири у цій  повісті. Матеріалами дослідження будуть теоретичні праці вчених, присвячені проблемам вираження гумору і сатири у творах українських письменників, а також життєвому і творчому шляху Івана Нечуй-Левицького.

    Проблема, яку ми будемо досліджувати в нашій  курсовій роботі, була об’єктом зацікавлення таких видатних вчених – літературознавців як В.Власенко, Б.Мінчин, П.Хропко, В.Панченко, В.Скуратівський,         Н. Зборовська.

    Завданням нашої наукової роботи є:

1. Прочитати повість «Кайдашева сім’я».
2. Опрацювати наукову літературу, присвячену висвітленню теоретичних питань гумору і сатири.
3. Ретельно вивчити засоби творення гумору та сатири у повісті І. Нечуй-Левицького «Кайдашева сім’я», а також способів і засобів їх втілення.

      Предметом дослідження є визначення  актуальності поставленої проблеми і дослідження її з точки зору сучасного читача.

    Я не випадково торкнулася проблеми вивчення засобів гумору і сатири, адже вищезазначені  художні засоби є найяскравішим  втіленням думок і почуттів автора. Незважаючи на важкі етапи в історії  нашого народу письменники завжди боролися проти гноблення за допомогою сатиричного висміювання ворогів, а також зі сміхом і оптимізмом дивились у майбутнє.

           Слід зазначити, що творчість І. Нечуя-Левицького становить важливий етап у розвитку українського реалізму. Вона характеризується інтенсивними ідейно-естетичними пошуками письменника, порушенням злободенних соціальних і морально-етичних проблем. До появи повістей Нечуя-Левицького український читач був знайомий хіба що з прозовими творами Григорія Квітки-Основ'яненка та Марка Вовчка. Підхопивши все краще з їхніх традицій, автор «Миколи Джері» і «Кайдашевої сім'ї» замість оповіді, яка велася від імені героя, утверджує об'єктивно-епічну розповідь, що створювала ширші можливості для всебічного моделювання дійсності. Впадає в око така своєрідність його реалізму, як показ впливу соціального середовища на формування особистості. Утверджуючи високі моральні ідеали, письменник беззастережно осуджував ті соціальні умови, які спотворювали, калічили сутність людини. У його повістях і оповіданнях завжди присутнє протистояння цільної особистості й здеморалізованих покручів, причому весь пафос творчості спрямований на утвердження духовно багатої людини. Різноманітна темами й жанрами проза Нечуя-Левицького є яскравим свідченням активного втручання українського письменства в суспільне життя, його ідейно художнього «вирівнювання» з літературами інших європейських народів.

                 Отже, до віку не забуде Україна титанічної праці письменника-демократа. Понад пів століття невтомно трудився І.Нечуй-Левицький в літературі, створивши більше п’ятдесяти романів, повістей, оповідань, нарисів… Промінням свого яскравого таланту, могутньою переконливістю своїх творів він розганяв чорні хмари соціального і національного гноблення, що привидом висіли над Батьківщиною. Талановито використовував автор художні засоби, в тому числі комічні і сатиричні, що роблять його твори не лише цікавими для простих людей, а й актуальними у наш час, віддалений від часу написання творів.[12;9]

      Улюблений народом великий письменник-патріот безсмертно житиме в світлому домі, імення якому – українська література.[12;11]

                                  

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                                            РОЗДІЛ 1

    Осібним, художнім видом критики й самокритики є сатира-один з найбільш дійових, найбільш бойових жанрів літератури. Але який зміст вкладається в це поняття? Що конкретно означає гострота мистецтва сміху? У цьому розділі нашої курсової роботи ми спробуємо висвітлити лише деякі, на наш погляд, важливі грані цієї проблеми.

    Художні засоби – сукупність прийомів, способів діяльності письменника, за допомогою  який він досягає мети – творить  художньо-естетичну вартість. Це базова основа художнього мовлення, за допомогою  якого митець створює нову художню реальність довколишнього світу. Він не тільки зображує, тобто оперує наслідувальними принципами, а й виражає своїм твором духовні цінності і таким чином одухотворює світ, спонукає його розкритися за ідеалами краси та істини.[10;9]

    Сатира (лат. satira – суміш, усяка всячина) – особливий спосіб художнього відображення дійсності, який полягає в гострому осудливому осміянні негативного. У вузькому розумінні сатира – твір викривального характеру. Сатира спрямована проти соціально шкідливих явищ, які гальмують розвиток суспільства. Вона має гострий непримиренний характер. Часто об’єктом сатири є антиподи загальнолюдської моралі, пристосуванці, лицеміри і зрадники, явища, які не відповідають естетичному ідеалові.[18;31]

    Гумор (лат. humor – волога, рідина) – різновид комічного, відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах. Гумор не заперечує об’єкта висміювання і цим відрізняється від сатири. Добродушний гумор піддає осміянню здебільшого часткові недоліки загалом позитивних явищ, окремі смішні риси в характері людини.[18;32]

    Безумовно, гумор і сатира  властиві всім народам світу. Проте, залежно від  соціальних, економічних, політичних умов, у яких формувався той або інший  народ, від його психологічного складу і національної своєрідності мистецтва, гумор та сатира в більшій або меншій мірі проникали в літературні пам’ятки, набирали своїх відтінків, відмінних рис та ідейного спрямування.

    Своїм корінням сатира та гумор сягають  у глибини історії. З початку 16 ст. в літературі широко використовуються сатирично-гумористичні засоби для викриття уніатства, світських і духовних вельмож, козацької верхівки. На початку 17 ст. з’являється інтермедія – комічна паралель до серйозної, переважно моралізаторської, драми. Сатирично-гумористичний  струмінь  особливо розвивається в українській літературі 19ст.Гумористика широко охопила всі роди і види  людської діяльності. Це зумовлювалось перш за все соціально-економічним становищем народу: невдоволенням  поміщицько-феодальним ладом, протестом проти соціального і національного гноблення, пробудженням класової свідомості трудящих.[2;15]

    З давніх-давен існує думка про  те, що нахил до гумору, до комічного  є невід’ємною рисою національного  характеру українського народу. Сміх, жарти, дотепність поряд з волелюбними ідеями і глибоким патріотизмом – невід’ємні риси нашого народу.

    Багатовікова  боротьба за незалежність виховувала в українському народові моральну стійкість, рішучість і організованість. На поневолення і зневагу він  відповідав поневолювачам ненавистю, в’їдливо висміював ворогів. Борці за народну справу навіть у муках жартом гартували серце.

    Українська  література не була  виключно мистецтвом слова. Їй доводилося бути одразу всім – і політичною трибуною, і публіцистикою, і філософією, і криком. Плачем, стогоном уярмленого народу. І от з цієї  високої  трибуни лунав також грізний, дошкульний сміх  над ворогом. В українському гуморі буяв дух непокори, гордий волелюбний дух українського народу.

    Одним з виявів гостроти сатири є критико-викривальний потенціал у творах. Але це лише один, хоч і суттєвий аспект  цього поняття, який ще не охоплює і не вичерпує його цілком.[10;47]

    Інший, не менш важливий аспект цього поняття  – уявлення про характер естетичності, що інтерпретується сатирично, про  ті  способи, засоби і прийоми, завдяки яким предмети, що зображуються, набувають вигляду образних узагальнень.

    Вроджена  здатність підмічати в житті  комічне і втілювати його в  яскравих художніх узагальненнях; природна схильність до діалектичності мислення, його особлива розвиненість, гнучкість, динамічність; мистецтво несподіваних і одночасно логічно виправданих сполучень, комбінацій різнопланових  масштабів і кутів зору; багатство чуттєво-емоційної сфери – такий далеко не повний перелік рис і особливостей, що входять у поняття таланту сміхотворця.

    Безсумнівно, першим кроком руху художньої думки  письменника є явища, факти самої  дійсності, які відтворює в своїй  книжці той чи інший автор. Як справедливо  зазначив Л.І.Тимофєєв, “мистецтво починається  з визначення об’єкта зображення, що в широкому розумінні сприймається як міра визначеності змісту.

    Комічне і сатир, слушно зауважує дослідник  Б.М.Мінчин, позначаються особливим  ступенем діалектичності, що й визначає головні риси хисту сатирика. А  це по-своєму виявляється в сатиричних  творах – в структурі образів, їх крупноформатності, зміщенні і переходах суперечливих планів художнього зображення, сміливих асоціативних зближеннях, різкості і парадоксальності контрастів.[9;16]

    Б.Мінчин наголошує на тому, що комічне, як зброя  боротьби проти соціального  зла, ґрунтується на суспільно-політичних засадах, переплітаючись з філософськими, соціологічними, етичними критеріями.